Суд залишив без змін рішення про відмову у визнанні договору дарування та заповіту недійсними

Львівський апеляційний суд розглянув апеляційну скаргу представника І. на рішення Шевченківського районного суду м. Львова у справі за позовом І. до Б. про визнання недійсним договору дарування та зустрічним позовом Б. до І. про визнання недійсним заповіту.

Обставини справи

Адвокат С., в інтересах І. звернулася до суду з позовом, в якому просила визнати недійсним договір дарування квартири. Позов мотивувала тим, що після смерті чоловіка іі сусідки за якою вона довгий час доглядала, у якої не було ні дітей ні інших близьких родичів, почала приходити племінниця зі сторони чоловіка та запропонувала підписати їй договір довічного утримання. Про існування оспорюваного договору дарування їй нічого не було відомо. Вона вважала, що сусідка підписала договір довічного утримання . На момент укладення договору їй було 75 років, вона було самотньою, хворіла, тому вважала, що їй буде надано допомогу та утримання. Проте згодом відповідачка перестала навідуватись до сусідки та допомагати їй, у зв’язку з чим та звернулась до адвоката з метою розірвання угоди. Так стало відомо, про те, що було підписано договір дарування, а не довічного утримання. Відтак адвокат просила позов задовольнити. Адвокат М. в інтересах відповідачки Б. звернулася до суду з позовом до І. про визнання недійсним заповіту. Свої позовні вимоги обґрунтовувала тим, що іі клієнтка є дочкою племінника померлої. Спірну з власної ініціативи померла подарувала саме їй. Між ними були близькі родинні відносини. Спочатку нею опікувався батько відповідачки за первісним позовом , проте згодом він помер. При підписанні договору дарування померлій чітко було роз’яснено нотаріусом яка угода підписується та які будуть наслідки. Як власник житла відповідачка за первісним позовом несла всі витрати по його утриманню та ремонту. За домовленістю між сторонами було визначено, що померла має право постійного проживання. Проте згодом ій стало відомо, що померла склала заповіт, яким вищевказану квартиру, власником якої вже не була, а також все майно, що їй належало, заповіла позивачці за первісним позовом, яка була її сусідкою. На її думку, вказаний правочин був вчинений під впливом обману, оскільки на момент підписання оспорюваного заповіту, померлій було вже 90 років, відтак можна ставити під сумнів її волевиявлення щодо укладення цього правочину.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Львова у задоволенні позову І., як правонаступника померлої К. до Б. про визнання недійсним договору дарування – відмовлено, у задоволенні зустрічного позову Б. до І. про визнання недійсним заповіту також відмовлено.

 Розгляд апеляційної скарги

Рішення суду оскаржила представник позивачки в частині відмови у задоволенні позову І., як правонаступника померлої К. Вважає, що рішення суду є незаконним та постановленим з неправильним застосуванням судом норм матеріального права. В апеляційний скарзі просила рішення суду першої інстанції скасувати та постановити нове, яким первісний позов задоволити повністю.

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Львівського апеляційного суду постановила: апеляційну скаргу представника позивачки І. залишити без задоволення, а рішення Шевченківського районного суду м. Львова - без змін.

 Таке своє рішення колегія суддів мотивувала тим, що рішення суду першої інстанції ухвалено з дотримання норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги правильних висновків суду не спростовують, тому підстав для задоволення скарги та скасування рішення суду немає.