Задати питання Задати питання
flag Судова влада України

У ХХ столітті в Україні і в світі відбулись події, які принципово змінили процес розвитку країни, її суспільно політичний і економічний лад, державні інститути та її правову основу. Змінилось і правосуддя. Звичайно суд в Україні виник не в ХХ столітті.

Діяльність судів на території Галичини нерозривно пов'язана з її історією.

На початку ХХ століття Галичина перебувала під владою Австро =- Угорщини, тут діяв конституційний лад австрійської держави та існувала австрійська судова система, яка регламентувалась законом про судоустрій від 21 грудня 1867 року.

система загальних судів складалась з : повітових судів, що розглядали дрібні цивільні та кримінальні справи; окружних судів, які були першою інстанцією для решти кримінальних справ; апеляційних судів, в котрих правосуддя відправлялось в складі трьох суддіві які були апеляційною інстанцією для окружних судів, а а також здійснювали судове управління на території свого округу; Найвищого Суду у Варшаві, а за Австрії - у Відні, що був касаційною інстанцією; могли створюватись військові польові суди на підставіавстрійського законувід 23 травня 1873 року, коли мова йшла про заворушення, бунти тощо.

описана система судових органів зберігалась на території Галичиниі в період належності її до Польщі. В 1928 році прийняття закону про судоустрій для всієї Польщі бло запроваджено єдину судову систему. Система судів виглядала наступним чином: гродські, окружні, апеляційні суди, Найвищий Суд. У 1936 році в Польщі було 548 гродських, 45 окружних, 7 апеляційних (у тому числі один для Східної Галичини) судів. Організаційне керівництво судами здійснювали їх голови. Крім того, голова окружного суду здійснював нагляд над гродськими судами, а голова апеляційного суду - над окружними й гродськими судами.

Колишній готель "Краківський", а сьогодні адміністративна будівля Апеляційного суду Львівської області. Монументальна споруда у ряді житлової забудови центральної частини міста, наріжні фасадивиходять на площу Соборну та вулицю Пекарську. Будівля цегляна, п'ятиповерхова з надбудовою антикового поверху, у плані П-подібна, із заокругленою кутовою частиною. Дахи мансардного типу. Фасади членовані пояруснотягами та карнизами, вікна - з "поличками" сандриків, на першому поверсі - оформленіарками вітринами. Облицювання нижнього ярусу імітує кам'яніблоки з елементами лапідарної ростовки. Вгорі на куті - лоджія з колонами. В декоративному оформленні фасадів використані елементинеоренесансу та неоготики. Основна увага проектанта була зосереджена на плануванні внутрішнього простору навколо широкої сходової кліткиз секційним та коридорним розташуванням приміщень. На сходовій клітці вітражні вікна фірми С. Желенського - приклад постсецесійної архітектури. 

Процес розвитку судової влади в Україні можна розділити на два періоди, а саме до здобуття Україною своєї незалежності та опісля становлення української державності.

Значний інтерес становить історія судочинства на українських землях початку ХХ ст. у період становлення самостійної української держави та у міжвоєнний період 1918-1939 рр. Оскільки на нашу думку, саме у ці історичні періоди проблематика державних реформ, у тому числі щодо судочинства є наближеною до сучасних викликів та загроз в умовах становлення незалежної демократичної держави.

1 листопада 1918 р. у Львові було проголошено утворення Західноукраїнської Народної Республіки. 21 листопада 1918 р. Українська Національна Рада ухвалила Закон «Про тимчасову організацію судів і власти суддейської». У третьому артикулі цього закону зазначалося, що судами ЗУНР стають усі суди на території колишнього Вищого крайового суду. Таким чином, колишні австрійські суди та колишні повітові суди Галичини стали повітовими та окружними судами ЗУНР.

Призначення судових службовців та інші організаційні питання, судової системи належали до компетенції Державного секретарства судівництва. Суддів призначав Державний секретаріат за пропозицією державного секретаря судівництва. Всі колишні судді, працівники і технічний персонал судів могли залишатися на своїх посадах «до часу проведення нової організації», якщо «в означенім часі» складуть «службове приречення» на вірність ЗУНР і її зако­нам. У разі відмови його скласти працівник або суддя звільнялися з посади. Отже, всіх попередніх суддів і працівників суду, які не скомпрометували себе антинародною, антиукраїнською діяльністю та зобов'язалися служити українському народу і державі та склали про це відповідну присягу, влада ЗУНР залишила на їхніх посадах.

Згодом Державне секретарство судівництва на чолі з О. Бурачинським розгорнуло активну діяльність з реформування судової системи. У лютому 1919 р. було видано розпорядження про ство­рення на території ЗУНР 12 судових округів і 130 судових повітів.

11 лютого УНРада прийняла два важливі закони щодо діяльнос­ті судів республіки у цивільному та кримінальному судочинстві. Зокрема, Законом «Про розмежування компетенції повітових та окружних судів в цивільних справах» було здійснено відповідне роз­межування, а також збільшено судові мита.

Водночас Законом «Про трибунали 1-ї інстанції у карних спра­вах» для розгляду дрібних кримінальних справ передбачалось утво­рення трибуналів першої інстанції по одному на кожний повіт. Суддів цих трибуналів призначало Державне секретарство судівницт­ва, затверджували на посадах УНРада або її Виділ. Ними могли бути лише юристи з титулами «радник суду» і «радник Вищого суду».

Трибунали першої інстанції діяли у складі одного або трьох суд­дів. Одноособово судді розглядали справи, в яких передбачуване покарання не перевищувало одного року позбавлення волі або пев­ної грошової кари. В усіх інших випадках трибунал діяв у складі трьох професійних суддів.

Діяльність суду присяжних з огляду на воєнний стан тимчасово (строком на один рік) була призупинена.

Закон УНРади від 15 лютого 1919 р. Про тимчасове виконуване судівництво в цивільних і карних справах в другій і третій інстанції  в часі надзвичайних відносин, спричинених війною, встановив струк­туру та порядок діяльності судів вищих інстанцій. Другою вищою інстанцією у цивільних і кримінальних справах мав бути Вищий суд у Львові, а третьою - Найвищий державний суд. Але до їх створення, «в часі надзвичайних відносин, спричинених війною», функції другої і третьої інстанцій належали «Окремому судовому Сенату II інстанції» та «Окремому судовому Сенату III інстанції». Голів і членів обох Сенатів призначав державний секретар судівництва, затверджували УНРада або її Виділ із числа президентів і віце-президентів окружних судів та радників Вищого суду ЗУНР. Засідання судових Сенатів мали відбуватися раз на місяць у місцях, встановлених Державним секретарством судівництва.

Функції Верховного судового і касаційного трибуналу колиш­ньої Австро-Угорської монархії мав виконувати Найвищий держав­ний суд ЗУНР, який, однак, практично утворений не був.

16 листопада 1918 р. Державний секретаріат видав розпоря­дження Про організацію військового судочинства, згідно з яким на території ЗУНР було створено військові суди.

8 грудня 1919 року Найвища Рада Антанти на  Паризькій мирній конференції визначила східний кордон Польщі по так званій «лінії Керзона», за якою лишилися етнічні українські землі: ЛемківщинаПідляшшя, НадсянняСокальщина, Равщина і Холмщина. Умовна «лінія Керзона» проходила через Гродно - Ялівку - НемирівБерестя - Дорогуськ - Устилуг, на схід від Грубешова, через Крилів, на захід від Рави-Руської, на схід від Перемишля до Карпат і мала становити не лише східний кордон Польщі, але й кордон між Польщею та Україною. На сході кордони включали території Західної України та Західної Білорусі, а також  Віленську область,  захоплену 1920 року в Литви

Особливе місце у системі державного апарату управлінь Польщі належало органам правосуддя, прокуратурі, адвокатур поліції та виправним установам.

Декретом Начальника держави від 8 лютого 1919 року в східні Галичині залишено австрійську судову систему, що діяла тут до Першої світової війни і регламентувалася законом про судоустрій від 21 грудня 1867 року.

Система загальних судів складалася з:

На території Східної Галичини могли створюватися військово-польові суди на підставі австрійського закону від 23 травня 1873 року коли мова йшла про заворушення, бунти тощо.

Усі суди Польщі поділялися на загальні й спеціальні. Загальні суди розглядали звичайні кримінальні й цивільні справи Спеціальними судами були військові, трудові, духовні суди, Державний трибунал, Компетенційний трибунал, Верховний адміністративний трибунал.

Коротко підсумовуючи висловлені вище поодинокі факти, що охарактеризовують у загальних рисах стан судочинства на західноукраїнських замлях першої половини ХХ ст., дозволяє стверджувати про наявність певного і позитивного і негативного досвіду формування, організації та діяльності органів судової влади, а також їх реформування. Так, сучасний стан національного законодавства та судочинства, правові традиції та завдання, які покладаються на судову владу сягають своїх витоків у часи панування на споконвічних українських землях інших держав, що на загал із розумінням тогочасних реалій суспільних аспектів та правильним використанням історичного досвіду у сучасних умовах матиме позитивний вплив, який може бути використаний у сьогоднішній діяльності судової системи України, а так само у процесах необхідних реформ.